UA
EN
111
2222
UA
EN
Розділи

ОСНОВНІ ЗАСАДИ (СТРАТЕГІЯ)
державної екологічної політики України на період до 2030 року

І. Загальні положення

Процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність екологічної проблематики. Глобальні системні тенденції та виклики, пов’язані з динамікою народонаселення, урбанізацією, захворюваннями, прискоренням технологічних змін та нестабільним економічним зростанням, посилюють складність протидії екологічним проблемам та досягнення сталого розвитку.

Першопричинами екологічних проблем України є:

  • підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності, неврахування екологічних наслідків під час прийняття рішень Кабінету Міністрів України;
  • недосконала структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, негативний вплив якої був посилений переходом до ринкових умов;
  • зношеність основних фондів промислової і транспортної інфраструктури та об’єктів житлово-комунального господарства;
  • неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, моніторингу його стану, регулювання використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
  • низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку, недосконалість системи екологічної освіти;
  • незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов’язків громадян.

Інтеграція екологічної політики та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління

Запровадження ресурсоефективних технологій більш чистого виробництва та поширення найкращого виробничого досвіду відбувається повільно. Лише протягом останніх трьох років в умовах підвищення ціни на газ вжито заходів, спрямованих на підвищення енергоефективності та розвиток джерел відновлюваної енергетики.
У сфері безпеки і оборони необхідно вирішити питання щодо мінімізації наслідків діяльності об`єктів військово-оборонного промислового комплексу для навколишнього природного середовища, доступу до цих об’єктів для здійснення відповідного нагляду та контролю за дотриманням ними природоохоронного законодавства, запобігання забрудненню поверхневих та ґрунтових вод нафтопродуктами, знищенню природних ландшафтів.
Добровільні системи екологічного управління та екологічної сертифікації і маркування продукції не набули широкого впровадження суб’єктами господарювання.
Інтеграція екологічної політики до інших політик, обов’язкове врахування екологічної складової під час розроблення стратегій, планів і програм розвитку, стимулювання модернізації та впровадження систем екологічного управління на підприємствах, у поєднанні з поліпшенням екологічних характеристик продукції є шляхом до сучасної секторальної екологічної політики, що реалізується у країнах — членах Європейського Союзу.
Впровадження системи управління екологічними ризиками в інших сферах сприятиме запобіганню виникненню техногенно-екологічних катастроф.

Якість атмосферного повітря

Незважаючи на певний спад виробництва в Україні, рівень забруднення атмосферного повітря великих міст і промислових населених пунктів залишається стабільно високим.
За даними статистичної звітності, основними забруднювачами атмосферного повітря залишаються підприємства добувної і переробної промисловості, постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, викиди забруднюючих речовин яких становлять більш як 90 відсотків загального обсягу викидів в атмосферне повітря в Україні.
Фактично дві третини населення країни проживає на територіях, де стан атмосферного повітря не відповідає гігієнічним нормативам, що впливає на загальну захворюваність населення.
Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря в населених пунктах, є недотримання суб’єктами господарювання режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання, нездійснення заходів із зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення з метою досягнення встановлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел, низькі темпи впровадження новітніх технологій та істотне збільшення кількості індивідуального автомобільного транспорту.

Зміна клімату

На початку ХХI століття світовою спільнотою визнано, що зміна клімату є однією з основних проблем світового розвитку з потенційно серйозними загрозами для глобальної економіки та міжнародної безпеки внаслідок підвищення прямих і непрямих ризиків, пов’язаних з енергетичною безпекою, забезпеченням продовольством і питною водою, стабільним існуванням екосистем, ризиків для здоров’я і життя людей.
Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату визначено основи для розв’язання зазначеної проблеми. Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (далі — Кіотський протокол), ратифікованим Законом України від 4 лютого 2004 року № 1430-ІV, визначено кількісні цілі із скорочення викидів парникових газів на період до 2020 року для розвинутих країн і країн з перехідною економікою, до яких належить Україна.
У грудні 2015 року в м. Парижі (Французька Республіка) була прийнята нова глобальна кліматична угода до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (далі — Паризька угода), яку ратифіковано Законом України від 14 липня 2016 року № 1469-VІІІ.
Паризька угода, спрямована на запобігання зміні клімату та посилення глобального реагування на наслідки зміни клімату в контексті сталого розвитку та активізації зусиль з подолання бідності, передбачає розроблення довгострокової стратегії розвитку з низьким рівнем викидів парникових газів. Відповідно до положень Паризької угоди кожна країна має зробити свій національно-визначений внесок для досягнення цілей сталого низьковуглецевого розвитку всіх галузей економіки та підвищення здатності адаптуватися до несприятливих наслідків зміни клімату.
Основними джерелами викидів парникових газів в Україні є промисловість, енергетика і транспорт.

Охорона вод

Незважаючи на те, що Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально – збільшуються непродуктивні витрати води, зменшується об’єм придатних до використання водних ресурсів внаслідок забруднення і виснаження. Практично всі поверхневі води забруднені. Основні речовини, які призводять до забруднення, — сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини.
Погіршення стану морських прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення, спричиненого діяльністю портів, великих міст, річковим і береговим стоком, практично не контролюється.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом.
Екологічний стан поверхневих водних об’єктів і якість води в них є основними чинниками санітарного та епідемічного благополуччя населення. Водночас більшість водних об’єктів за ступенем забруднення віднесені до забруднених і дуже забруднених. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами.
Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, змив із сільськогосподарських полів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та центральних очисних споруд в населених пунктах України та недотримання норм щодо водоохоронних зон. Забруднення води призводить до виникнення різноманітних захворювань, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Водночас слід зазначити, що діюча на сьогодні система моніторингу стану вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам. Як наслідок, зібрана інформація щодо показників екологічного стану вод, їх забруднення, у тому числі в акваторії Азовського і Чорного морів, є неповною та не відображає їх реального стану.

Охорона земель і ґрунтів

Стан земельних ресурсів України близький до критичного. За період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин загострилися.
  Водною та вітровою ерозією уражені близько 57 відсотків території країни; понад 12 відсотків земель страждають від підтоплення.
За різними критеріями забрудненими є близько 20 відсотків земель України. Щороку фіксується майже 23 тис. випадків зсувів. Внаслідок абразії руйнується до 60 відсотків узбережжя Азовського і Чорного морів та 41 відсоток берегової лінії дніпровських водосховищ. Більш як 150 тисяч гектарів земель порушені внаслідок гірничодобувної та інших видів діяльності. Кількість підземних і поверхневих карстопроявів становить близько 27 тисяч.
Причини виникнення такої ситуації мають комплексний характер та історичні передумови. Особливо слід відзначити порушення екологічно збалансованого співвідношення між основними видами земельних угідь –сільськогосподарськими угіддями, лісами тощо, використання недосконалих технологій в сільському господарстві, промисловості, енергетиці, транспортній та інших галузях господарства, орієнтацію на досягнення коротко- та середньострокових економічних вигод, ігноруючи природоохоронну складову та негативні наслідки у довгостроковій перспективі.

Охорона лісів

Лісистість становить 15,9 відсотка території України, а лісові ділянки площею 10,4 мільйона гектарів розташовані в основному на півночі (Полісся) та заході (Карпати). Оптимальним, за європейськими рекомендаціями, є покажчик лісистості 20 відсотків, для досягнення якого необхідно створити більше 2 мільйонів гектарів нових лісів.
Водночас створення нових лісів не повинне здійснюватися шляхом заліснення унікальних степових ділянок.
Координація робіт з охорони та відтворення лісів здійснюється центральними (в лісах державної власності) та місцевими органами виконавчої влади (в лісах комунальної власності). Близько 0,8 мільйона гектарів лісових земель державної власності (в тому числі полезахисні лісові смуги) не надані в користування і віднесені до земель запасу. Нечіткий правовий статус щодо управління землями під полезахисними лісовими смугами призводить до істотного погіршення стану насаджень та їх загибелі.
Відсутність системи фінансування лісогосподарської діяльності, особливо у східних і південних регіонах України, призвела до припинення робіт із створення захисних лісових насаджень на малопродуктивних і деградованих землях та нездійснення попереджувальних протипожежних заходів в лісах, що підвищило ризик виникнення лісових пожеж, осередків шкідників і хвороб лісу, всихання лісів і погіршення екологічної ситуації.

Надра

В Україні виявлено понад 20 000 родовищ і рудопроявів з 95 видів корисних копалин, з яких близько 8 000 родовищ мають промислове значення і обліковуються Державним балансом запасів. Загальна кількість розроблених родовищ становить близько 3 тисяч.
Більшість корисних копалин в Україні видобувають в межах кількох головних гірничопромислових регіонів — Донецького, Криворізько-Нікопольського, Прикарпатського. Довготривале інтенсивне використання ресурсів надр у цих регіонах призвело до істотних змін геологічного середовища та виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Головними чинниками негативного впливу є надзвичайно висока концентрація гірничих підприємств, високий рівень виробленості переважної більшості родовищ, недостатній обсяг фінансування робіт, пов’язаних із зменшенням впливу на навколишнє природне середовище, зумовленого розробкою родовищ та непроведенням рекультивації вироблених ділянок.
Зростання цін на бурштин на світовому ринку дорогоцінного каміння, низький рівень зайнятості населення в регіонах розміщення покладів, незначна відповідальність за незаконне видобування корисних копалин, відносна дешевизна та простота технології кустарного видобування бурштину через його приповерхневе залягання спричинили нелегальне видобування бурштину у значних масштабах, що призвело до порушення екосистем.

Надзвичайні ситуації

На території України зберігається високий ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.
Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та посилення негативного впливу внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в Україні є: застарілість основних фондів, зокрема природоохоронного призначення, великий обсяг транспортування, зберігання і використання небезпечних речовин, аварійний стан значної частини мереж комунального господарства, недостатня інвестиційна підтримка процесу впровадження новітніх ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій в екологічно небезпечних галузях промисловості, насамперед металургійній, хімічній, нафтохімічній, та енергетиці; природоохоронні проблеми, пов’язані з істотними змінами стану геологічного та гідрогеологічного середовища та зумовлені закриттям нерентабельних гірничих підприємств, небажання суб’єктів господарювання здійснювати заходи із запобігання аваріям та катастрофам на об’єктах підвищеної небезпеки та потенційно небезпечних об’єктах тощо.
Ще однією з причин виникнення надзвичайних ситуацій є зміна клімату. Наслідки зміни клімату (потепління, зростання кількості та інтенсивності екстремальних погодних явищ) одночасно з високим рівнем вразливості окремих верств населення призводять до соціальних та економічних втрат сьогодні та в майбутньому. Зокрема, слід відзначити зростання загрози катастрофічних повеней у Карпатах, масштабних пожеж на торфовищах, підтоплення територій, розширення аридної зони південного регіону, підвищення частоти та тривалості посух, висихання річок та водойм Причорномор’я, включно з лиманами, перетворення степів південного регіону на пустелі, затоплення прибережних територій та гостру нестачу питної води в центральних, південних і східних регіонах України.

Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення

Сьогодні зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення потребує особливої форми управління, оскільки це землі, які виведені з господарського обігу і відмежовуються від суміжної території.
На території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення розташовані об’єкти Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС”, які потребують зняття їх з експлуатації та переведення в екологічно безпечний стан, та об’єкти системи радіаційно-екологічного контролю та моніторингу радіаційного стану навколишнього природного середовища і забезпечення радіаційної безпеки.
Земельні, водні та лісові ресурси зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, які виконують функцію природного бар’єра на шляху розповсюдження радіоактивного забруднення за їх межі, потребують постійного контролю, обслуговування і використання з дотриманням вимог радіаційної безпеки.

Екологічні проблеми Донбасу

У зв’язку з військовими діями, руйнацією інфраструктури на тимчасово окупованій території порушено екологічну рівновагу, що призвело до небезпечних змін стану навколишнього природного середовища на території площею близько 30 тисяч кв. кілометрів, на якій проживає до 5 мільйонів населення.
Внаслідок військових дій на тимчасово окупованій території знищено, зруйновано та пошкоджено значну кількість об’єктів інфраструктури, що загрожує екологічній безпеці, здоров’ю та безпеці життєдіяльності населення.
Основними загрозами є: затоплення шахт та можливість виходу токсичних шахтних вод на поверхню, проникнення у підземні води; загроза потрапляння їх до р. Сіверський Донець та Азовського моря; припинення роботи очисних споруд та пошкодження сховищ токсичних та радіоактивних відходів; пошкодження територій природно-заповідного фонду; забруднення атмосферного повітря та ґрунтів хімічними продуктами вибухів боєприпасів; знищення ландшафтів, рослинності внаслідок вибухів, використання військової техніки та будівництва оборонних споруд; знищення значних площ лісів внаслідок стихійних та умисних пожеж, неконтрольованої рубки.
Протягом трьох років на зазначених територіях практично відсутня можливість для оцінки пошкоджень природних комплексів та промислових об’єктів, проведення необхідних ремонтних і відновлювальних робіт, а також здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Проведення екологічного моніторингу стану території Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з можливим залученням міжнародних екологічних експертів з метою оцінки екологічної ситуації, стає все більш актуальним.

Відходи та небезпечні хімічні речовини

На сьогодні в Україні посилюються екологічні загрози, пов’язані з відходами, а саме з недотриманням екологічних вимог під час їх видалення та відсутністю сучасних систем поводження з відходами.
Відсутність дієвого контролю призводить до масового утворення несанкціонованих звалищ та численних порушень законодавства під час поводження з небезпечними відходами.
За відсутності роздільного збирання практично не розв’язується проблема поводження з небезпечними відходами у складі побутових.
У структурі загальних обсягів відходів, що утворилися в державі, відходи І—ІІІ класів небезпеки становлять менш як 2 відсотки загальної кількості.
В Україні частка гірничопромислових відходів (розкривних порід та продуктів збагачення корисних копалин) є високою — понад 75 відсотків усіх утворених відходів, з яких на відходи комунальної сфери припадає менш як 2 відсотки. Фактичні обсяги накопичених відходів перевищують ті, що відображені у статистичній звітності, оскільки збанкрутілі та непрацюючі підприємства, які раніше накопичили значні обсяги відходів, не враховуються під час проведення державних статистичних спостережень. Місця видалення відходів, які розташовані на території таких підприємств, негативно впливають на стан довкілля.
На відміну від європейських держав в Україні дуже низький рівень перероблення та утилізації твердих побутових відходів і високий показник їх захоронення на полігонах. Значна частина полігонів перевантажені і не відповідають природоохоронним та санітарним нормам.
Значну загрозу для навколишнього природного середовища та здоров’я людини становлять відходи, що утворилися у процесі медичного обслуговування, переробки сировини тваринного походження, фармакологічної та косметологічної промисловості, які містять небезпечні патогенні та умовно патогенні мікроорганізми, а також відходи електричного та електронного обладнання.

Біологічна безпека

Пріоритетами державної політики у сфері біологічної безпеки та біологічного захисту є здійснення системних заходів із створення та ефективного функціонування національної системи біологічної безпеки та біологічного захисту, протидії проявам біотероризму, захисту населення від безконтрольного та протиправного поширення генетично модифікованих організмів, збереження безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища, створення системи раннього виявлення та швидкого реагування на поширення збудників особливо небезпечних хвороб та таких, що мають міжнародне значення, а також покращення матеріально-технічного стану лабораторій, установ та закладів, які здійснюють діагностику інфекційних хвороб, моніторинг циркуляції збудників інфекційних хвороб в об’єктах середовища життєдіяльності людини, задіяні в системі індикації біологічних патогенних агентів, визначають кількісний та якісний вміст генетично модифікованих організмів у продукції рослинного і тваринного походження, лабораторій, що працюють із збудниками особливо небезпечних інфекційних хвороб, визначенням їх впливу на навколишнє природне середовище, зокрема біологічного різноманіття, з урахуванням ризиків для здоров’я людини; створення системи оперативного реагування на прояви біотероризму.

Біологічне та ландшафтне різноманіття

Займаючи менше 6 відсотків площі Європи, Україна володіє близько 35 відсотками її біологічного різноманіття. Біосфера України нараховує більше 70 тисяч видів флори і фауни, зокрема флори — більш як 27 тисяч видів, фауни — більш як 45 тисяч видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.
Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основних глобальних маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більше 100 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних зобов’язань. З мігруючих видів фауни України більше 130 видів перелітних птахів, 8 видів риб, 3 види морських ссавців, 28 видів рукокрилих охороняються відповідно до міжнародних зобов’язань.
До складу природно-заповідного фонду України входять 8246 територій та об’єктів площею 3,98 мільйона гектарів (6,6 відсотка загальної площі країни) та 402,5 тисячі гектарів у межах акваторії Чорного моря. Частка земель природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн — членів Європейського Союзу, де частка таких земель становить у середньому 21 відсоток площі країн — членів Європейського Союзу.
За роки незалежності площа природно-заповідного фонду збільшилася у два рази, але цього недостатньо для збереження рідкісних і зникаючих видів рослин та тварин, середовищ їх існування. Разом з тим недосконалість існуючої законодавчої бази, відсутність чітко визначеної стратегії розвитку заповідної справи та недосконалість системи управління нею, низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду, невідповідність системи охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду сучасним вимогам, відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг для їх працівників, низький рівень екологічної освіти та інформованості населення зумовлюють загрозу нецільового використання та втрати територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Значно зросла загроза втрати зарезервованих та перспективних для подальшого заповідання цінних природних комплексів.
З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшити площі земель екомережі, що є стратегічним завданням для досягнення екологічної збалансованості території України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися в результаті розширення існуючих та створення нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Завдання з охорони біорізноманіття не вирішується під час приватизації земель, підготовки і виконання програм галузевого, регіонального і місцевого розвитку. Відсутність закріплених на місцевості в установленому законом порядку меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду призводить до порушення вимог заповідного режиму. Незадовільними є темпи встановлення у натурі (на місцевості) прибережних захисних смуг вздовж морів, річок та навколо водойм, які виконують роль екологічних коридорів.
Основну загрозу біологічному різноманіттю становлять діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів, яке відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів з подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах.
З метою припинення втрат біологічного різноманіття Сторонам Конвенції про біологічне різноманіття рекомендовано переглянути і оновити свої національні стратегії та плани дій з урахуванням Стратегічного плану з біологічного різноманіття на 2011—2020 роки
і цільових завдань Айті щодо біологічного різноманіття, затвердженого рішенням Х/2 10-ї наради Конференції Сторін (м. Нагоя, Японія, 2010 р.).

Забезпечення екологічно збалансованого природокористування

Всесвітня Конференція ООН з питань навколишнього природного середовища і розвитку ухвалила декларацію та визнала концепцію сталого розвитку домінантною ідеологією цивілізації XXI століття.
Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає таке функціонування її господарського комплексу, коли одночасно задовольняються зростаючі матеріальні і духовні потреби населення, забезпечується раціональне та екологічно безпечне господарювання і високоефективне збалансоване використання природних ресурсів, створюються сприятливі умови для здоров’я людини, збереження і відтворення навколишнього природного середовища та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва.

Регіональна екологічна політика

Відмінності соціально-економічного розвитку регіонів України зумовлюють нерівномірне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище. Передбачається, що положення Основних засад державної екологічної політики України на період до 2030 року (далі — Стратегія) і розроблені на її основі та з урахуванням завдань Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року національні плани дій будуть інтегровані в регіональні програми соціально-економічного розвитку та деталізовані на рівні регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на основі яких будуть розроблені місцеві плани дій з охорони навколишнього природного середовища, підготовлені на рівні міських, сільських та селищних рад.
У результаті виконання місцевих планів дій передбачається посилити роль органів місцевого самоврядування в процесі реалізації державної екологічної політики, визначити напрями її вдосконалення з урахуванням регіональної специфіки.

ІІ. Мета, засади, принципи та інструменти державної екологічної політики

Метою державної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для створення екологічно безпечнішого природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем та забезпечення і захист конституційних екологічних прав громадян.

Основними засадами державної екологічної політики є:

  • досягнення рівності та збалансованості складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), орієнтування на пріоритети сталого розвитку;
  • врахування екологічних аспектів та оцінка наслідків під час прийняття управлінських рішень, під час розроблення документів, які містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку;
  • міжсекторальне партнерство та залучення заінтересованих сторін;
  • запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, що передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, а також комплексного моніторингу стану навколишнього природного середовища;
  • забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, у тому числі на тимчасово окупованих територіях, які зазнають шкоди внаслідок збройних конфліктів, підвищення рівня екологічної безпеки в зоні відчуження;
  • невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
  • застосування принципів перестороги, превентивності (запобігання), пріоритетності усунення джерел шкоди довкіллю, “забруднювач платить”;
  • відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за доступність, своєчасність і достовірність екологічної інформації;
  • стимулювання державою вітчизняних суб’єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище;
  • упровадження стратегічних комунікацій та новітньої інформаційної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
  • Реалізація засад державної екологічної політики здійснюється за принципами:
  • відкритості, підзвітності, гласності органів державної влади;
  • участі громадськості у формуванні державної політики;
  • дотримання екологічних прав громадян;
  • заохочення до ведення екологічно відповідального бізнесу та екологічно свідомої поведінки громадян;
  • запобігання екологічній шкоді;
  • міжнародної співпраці та євроінтеграції.
  • Основними інструментами реалізації державної екологічної політики є:
  • міжсекторальне партнерство та залучення заінтересованих сторін — дасть змогу залучити до планування і реалізації політики усі заінтересовані сторони (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання, приватний сектор, науковці, громадськість);
  • інформування та комунікація — сприятимуть підвищенню рівня обізнаності громадськості про діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та ефективність впровадження ними нормативно-правових актів, стан навколишнього природного середовища та рівні його забруднення, принципи та методи сталого споживання і виробництва, захисту довкілля та дбайливого ставлення до живої природи;
  • державне регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища — дасть змогу встановити науково обґрунтовані обмеження на використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища та впровадити інтегрований дозвіл щодо регулювання забруднення навколишнього природного середовища відповідно до Директиви 2010/75/ЄС про промислове забруднення (комплексне запобігання і контроль за забрудненнями) (переглянута);
  • оцінка впливу планованої діяльності на довкілля — дасть змогу запобігти негативному впливу на навколишнє природне середовище та встановити відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;
  • системи екологічного управління, екологічний аудит, екологічна сертифікація та маркування продукції — дасть змогу підвищити екологічну обґрунтованість і ефективність діяльності суб’єктів господарювання, поліпшити екологічні характеристики продукції, встановити відповідність об’єктів екологічного аудиту вимогам природоохоронного законодавства та удосконалити управління суб’єктами господарювання, що провадять екологічно небезпечну діяльність;
  • екологічний облік — забезпечить виявлення, реєстрацію, узагальнення, зберігання, оброблення та підготовку релевантної інформації про діяльність підприємства в природоохоронній сфері з метою передачі її внутрішнім і зовнішнім користувачам та сприятиме прийняттю управлінських рішень з урахуванням економічної ефективності, соціальної справедливості та екологічної цілісності;
  • технічне регулювання та облік у сфері охорони навколишнього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки — дасть змогу впровадити науково обґрунтовані та безпечні для навколишнього природного середовища і здоров’я населення вимоги до процесів, товарів та послуг, які відповідатимуть європейським нормам/вимогам;
  • законодавство України у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке адаптоване до законодавства Європейського Союзу, — спрямоване на досягнення національних пріоритетів та забезпечення його наближення до відповідних директив ЄС впровадження багатосторонніх екологічних угод (конвенцій, протоколів тощо), стороною яких є Україна;
  • освіта та наукове забезпечення формування і реалізації державної екологічної політики — дасть змогу встановити методологічні основи та запровадити безперервну екологічну освіту. Випереджаючими темпами має розвиватися всеохоплююча екологічна просвіта та виховання підростаючого покоління шляхом підтримки діяльності позашкільних закладів освіти, еколого-натуралістичних центрів та природничих секцій центрів дітей і юнацтва та профільних громадських організацій;
  • економічні та фінансові механізми — забезпечать стабільне фінансування природоохоронної діяльності та стимулювання розвитку екологічного підприємництва, зокрема виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг природоохоронного призначення, а також сприятимуть створенню податкового, кредитного та інвестиційного клімату для залучення коштів міжнародних донорів та приватного капіталу в природоохоронну діяльність, створення суб’єктами господарювання систем екологічного управління, впровадження більш чистого виробництва, технологій ресурсо- та енергозбереження, розширеного відтворення лісів;
  • комплексний моніторинг стану навколишнього природного середовища і нагляд (контроль) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів — забезпечать перехід до системи запобігання правопорушенням і моніторингу стану довкілля, зменшення тиску на бізнес-середовище, широке залучення громадськості до природоохоронного контролю через побудову дієвої системи нагляду за дотриманням природоохоронного законодавства з урахуванням найкращих практик організації функціонування аналогічних інституцій у країнах — членах Європейського Союзу;
  • міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки — забезпечить виконання міжнародних зобов’язань відповідно до багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів України, розширення співробітництва з питань запобігання транскордонному забрудненню навколишнього природного середовища.

ІІІ. Стратегічні цілі та завдання

Державна екологічна політика спрямована на досягнення стратегічних цілей.

Ціль 1. Формування в суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва

Завданнями є:

  • впровадження освіти в інтересах сталого розвитку, екологічної освіти та виховання, просвітницької діяльності з метою формування в суспільстві екологічних цінностей і підвищення його екологічної свідомості;
  • оцінка ставлення та підвищення рівня поінформованості суспільства щодо значення, переваг та інструментів сталого споживання і виробництва, стану і цінностей біорізноманіття та заходів, які необхідно здійснити для його збереження, відновлення і сталого використання;
  • розвиток партнерства між секторами суспільства з метою залучення до планування і реалізації природоохоронної політики усіх заінтересованих сторін;
  • забезпечення участі громадськості у прийнятті управлінських рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування;
  • забезпечення дотримання екологічних прав та обов’язків громадян, доступу громадськості до правосуддя з питань охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

Ціль 2. Забезпечення сталого розвитку природно-ресурсного потенціалу України

Завданнями є:

  • підготовка та впровадження стратегії реалізації державної політики у сфері охорони природних ресурсів та сталого лісоуправління;
  • упровадження інструментів сталого споживання і виробництва;
  • подальший розвиток системи кадастрів природних ресурсів, державної статистичної звітності з використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;
  • створення екологічно та економічно обґрунтованої системи платежів за спеціальне використання природних ресурсів, у тому числі природних ресурсів з асиміляційним потенціалом;
  • зменшення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття, зокрема шляхом формування, збереження і невиснажливого використання екологічної мережі;
  • збереження та відновлення чисельності видів природної флори та фауни, у тому числі мігруючих видів тварин, середовищ їх існування;
  • протидія незаконному обігу та торгівлі об’єктами дикої фауни і флори;
  • створення на суходолі і акваторії Чорного та Азовського морів і забезпечення збереження і функціонування репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду, у тому числі транскордонних та європейського і міжнародного значення;
  • зменшення негативного впливу процесів урбанізації на навколишнє природне середовище, припинення руйнування навколишнього природного середовища у межах міст;
  • забезпечення збереження, відновлення та збалансованого використання рослинного світу України;
  • забезпечення сталого управління водними ресурсами за басейновим принципом;
  • забезпечення сталого використання та охорони земель, покращення стану уражених екосистем та сприяння досягненню нейтрального рівня деградації земель;
  • перетворення сфери надрокористування в максимально прозору та інвестиційно привабливу галузь, що відповідає кращим міжнародним стандартам;
  • стимулювання впровадження систем екологічного управління на підприємствах одночасно з поліпшенням екологічних характеристик продукції, у тому числі на основі міжнародних систем сертифікації та маркування;
  • наукові дослідження зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення;
  • упровадження технологій електронного урядування в екологічній сфері.

Ціль 3. Забезпечення інтеграції екологічної політики в процес прийняття рішень щодо соціально-економічного розвитку України

Завданнями є:

розвиток галузевих стратегій щодо:

  • покращення якості повітря;
  • покращення якості води та управління водними ресурсами, включаючи морське середовище;
  • збереження озонового шару;
  • запобігання зміні клімату та адаптація до неї;
  • управління відходами та ресурсами;
  • забезпечення охорони та захисту природи;
  • зменшення промислового забруднення та ризиків промислових аварій;
  • поводження з хімічними речовинами;
  • забезпечення обов’язковості інтеграції екологічної складової до політик та/або програм загальнодержавного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку;
  • усунення прямої залежності економічного зростання від збільшення використання природних ресурсів і енергії та підвищення рівня забруднення навколишнього природного середовища;
  • стимулювання впровадження суб’єктами господарювання більш екологічно чистого, ресурсоефективного виробництва та екологічних інновацій, здійснення заходів з підвищення енергоефективності та використання відновлюваних джерел енергії;
  • упровадження в Україні сталого низьковуглецевого розвитку всіх галузей економіки;
  • включення питань щодо цінності біорізноманіття в національні, місцеві стратегічні, програмні документи та плани розвитку економіки та її галузей;
  • упровадження систем екологічного управління, розвитку добровільної екологічної сертифікації та маркування продукції.

Ціль 4. Зниження екологічних ризиків для екосистем та здоров’я населення до соціально прийнятного рівня

Завданнями є:

  • зниження рівня забруднення атмосферного повітря та вод;
  • зменшення антропогенного впливу на екосистеми Чорного та Азовського морів;
  • покращення якості ґрунтів та підвищення їх родючості;
  • запровадження управління екологічним ризиком на основі його моделювання в режимі реального часу із залученням новітніх інформаційних технологій з метою захисту природних екосистем, здоров’я та благополуччя населення;
  • запобігання розповсюдженню інвазійних чужорідних видів та контроль за внесенням таких видів до природних екосистем, у тому числі морських;
  • зменшення обсягу винесення радіонуклідів за межі зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення;
  • запобігання неконтрольованому вивільненню генетично модифікованих організмів у навколишнє природне середовище;
  • формування екологічної складової державної системи захисту критичної інфраструктури України;
  • контроль та запобігання поширенню інвазійних видів (рослин, тварин, мікроорганізмів тощо);
  • упровадження сталого управління відходами та небезпечними хімічними речовинами;
  • розв’язання екологічних проблем, відновлення та збереження навколишнього природного середовища Донбасу.

Ціль 5. Удосконалення та розвиток державної системи природоохоронного управління

Завданнями є:

  • упровадження принципів належного екологічного врядування, підтримка постійного діалогу із заінтересованими сторонами щодо підготовки та прийняття стратегічних рішень;
  • укріплення інституційної спроможності щодо планування, моніторингу та оцінки ефективності впровадження екологічної політики;
  • запровадження екологічного обліку для оцінки ефективності політики та управління;
  • розвиток і удосконалення природоохоронного законодавства та підвищення рівня його дотримання, включаючи наближення законодавства України до права (acquis) Європейського Союзу;
  • посилення відповідальності за шкоду, заподіяну довкіллю, відповідно до міжнародних зобов’язань України;
  • забезпечення науково-інформаційної та інноваційної підтримки процесу прийняття управлінських рішень;
  • кіберзахист відповідних екологічних інформаційних ресурсів, систем, баз даних;
  • посилення спроможностей природоохоронного управління в проведенні комплексного моніторингу стану навколишнього природного середовища та державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
  • розмежування функцій з охорони навколишнього природного середовища та господарської діяльності з використання природних ресурсів;
  • забезпечення чіткого розподілу повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища на державному, регіональному та місцевому рівнях;
  • забезпечення цільового бюджетного фінансування природоохоронних заходів та недержавного інвестування природоохоронних проектів;
  • удосконалення кадрової політики та професійної підготовки фахівців у системі охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

ІV. Етапи реалізації державної екологічної політики

Досягнення цілей державної екологічної політики здійснюватиметься трьома етапами:

  • до 2020 року передбачається досягти уповільнення темпів погіршення екологічної ситуації шляхом реформування системи державного екологічного управління, що включатиме розмежування функцій з охорони навколишнього природного середовища та господарської діяльності з використання природних ресурсів, імплементації європейських екологічних норм і стандартів, удосконалення систем екологічного обліку та контролю, впровадження фінансово-економічних механізмів стимулювання екологічно орієнтованих структурних перетворень в економіці, впровадження механізмів стимулювання підприємств до енергоефективності, впровадження електронного урядування, поширення екологічних знань;
  • до 2025 року передбачається стабілізація екологічної ситуації шляхом закріплення змін у системі державного управління, які відбулися протягом першого етапу, а також підвищення екологічної свідомості суспільства, інформатизація сфери охорони навколишнього природного середовища та природокористування усіх рівнів;
  • до 2030 року передбачається досягнення істотних зрушень щодо покращення стану навколишнього природного середовища шляхом збалансованості між соціально-економічними потребами та завданнями у сфері збереження навколишнього природного середовища, забезпечення розвитку екологічно ефективного партнерства між державою, господарювання та громадськістю; сталого низьковуглецевого розвитку, який стане додатковим стимулом соціально-економічного розвитку України.
  1. Моніторинг та оцінка виконання
Основою моніторингу є система показників, орієнтованих на індикатори сталого розвитку та завдання збалансованої екологічної політики. Результати моніторингу та оцінки виконання висвітлюються у Національній доповіді про реалізацію державної екологічної політики України, що подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України кожні п’ять років, у регіональних та галузевих екологічних звітах, які щороку подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки щороку готує та оприлюднює звіт про реалізацію державної екологічної політики України.

   2. Очікувані результати
У 2030 році розвиток України має досягти такого рівня, за якого більше не буде залежності від виснаження невідновлювальних природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища.
До 2030 року Україна має впровадити систему більш ефективного управління власними природними ресурсами з урахуванням необхідності забезпечення ними прийдешніх поколінь.
Для забезпечення виходу України на міжнародні та європейські ринки пріоритетність повинна надаватися здійсненню заходів, спрямованих на підтримку впровадження міжнародних стандартів екологічного управління і маркування продукції, пришвидшення інформатизації сфери охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, створення національної багаторівневої інфраструктури геоекологічних даних та загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
В Україні будуть створені можливості для подальшого забезпечення розвитку екологічної мережі, створення репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об`єктів природно-заповідного фонду, в тому числі за рахунок екологічного відновлення порушених, засолених і деградованих ґрунтів та ґрунтів, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи, їх поступового повернення у природний кругообіг.
Розвиток екосистемних послуг дасть змогу створити можливості для сталого розвитку суспільства та екосистеми. Біологічне різноманіття України, яке надає екосистемні послуги, до 2030 року повинно бути збереженим, оціненим і відповідним чином відновленим.
Розвиток транспортної та телекомунікаційної інфраструктури, будівництво об’єктів відновлюваної енергетики повинні здійснюватися з урахуванням потреб міграції та вільного пересування тварин.
Реалізація державної політики у сфері зміни клімату дасть змогу запобігти подальшій деградації земель та опустелюванню, зокрема шляхом ощадливого використання водних ресурсів і впровадження науково, екологічно та економічно обґрунтованих підходів до проведення меліоративних робіт.
Енергозбереження та підвищення енергоефективності, збільшення виробництва екологічно чистої енергії, впровадження найкращих наявних низьковуглецевих, ресурсозберігаючих технологій виробництва, а також сучасних будівельних технологій з тепло- та енергозбереження дадуть змогу істотно зменшити викиди парникових газів та забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також скидання забруднюючих речовин у водойми.
Міста та інші населені пункти не потребуватимуть територіального розширення, а їх розбудова все більше відповідатиме вимогам адаптації до зміни клімату.
Проблема накопичення твердих побутових відходів буде розв’язуватися шляхом мінімізації їх утворення, забезпечення максимального використання ресурсовмісних відходів та побудови потужних комплексів з утилізації небезпечних відходів.
Розвиток міжміської транспортної інфраструктури буде здійснюватися з урахуванням максимальної адаптації до потреб міграції та вільного пересування тварин, а більшість транспорту перейде на екологічно безпечніші джерела пального.
Впровадження інтегрованого управління водними ресурсами дасть змогу значно покращити екологічний стан водойм і водотоків.
Очікується, що суб’єкти господарювання та приватні домогосподарства скидатимуть у міську мережу водовідведення тільки повністю очищені стоки за рахунок повсюдного встановлення сучасних локальних систем очистки.
Інституційну спроможність центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, буде посилено шляхом реформування та удосконалення державного управління і наближення природоохоронного законодавства до екологічного права Європейського Союзу.
Запровадження системи електронного врядування та автоматизованих інформаційних систем екологічних даних значно посилить прозорість, оперативність та якість прийняття управлінських рішень, дотримання екологічних прав громадян.
Запровадження стратегічної екологічної оцінки документів державного планування забезпечить удосконалення механізмів стратегічного планування розвитку соціально-економічної політики на державному, регіональному та місцевому рівнях та буде важливим інструментом оцінки впливу на довкілля, зокрема у транскордонному контексті.
Інтегрована система державного моніторингу і довгострокових наукових досліджень стану всіх складових навколишнього природного середовища буде створена, нормативно і технічно забезпечена відповідно до вимог права Європейського Союзу і діятиме в режимі реального часу.
Науково-технічна, інформаційна та кадрова складові державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, сталого використання, відтворення і охорони природних ресурсів та моніторингу навколишнього природного середовища будуть удосконалені за рахунок переходу від неефективного тотального природоохоронного контролю до системи запобігання правопорушенням на основі комплексного моніторингу стану навколишнього природного середовища, зменшення тиску на бізнес-середовище, залучення громадськості до природоохоронного контролю.
Значне підвищення рівня екологічної освіти, просвіти та виховання громадян України створить умови для запровадження у повсякденне життя громадян моделей сталого споживання, активізує їх роль у запобіганні забрудненню та здійснення контролю стану навколишнього природного середовища, сталому використанні природних ресурсів і відновленні природно-ресурсного потенціалу України.

Реалізація Стратегії дасть змогу:

  • створити ефективну систему доступу до публічної інформації/даних, забезпечити дотримання екологічних прав громадськості на доступ до публічної інформації з питань охорони навколишнього природного середовища та підвищити рівень екологічної свідомості громадян України;
  • поліпшити стан навколишнього природного середовища до більш безпечного для екосистем та населення рівня з урахуванням європейських вимог до якості навколишнього природного середовища;
  • ліквідувати залежність процесу економічного зростання від збільшення використання природних ресурсів і енергії та підвищення рівня забруднення навколишнього природного середовища;
  • зменшити втрати біо- та ландшафтного різноманіття і сформувати цілісну та репрезентативну екомережу;
  • удосконалити систему екологічно невиснажливого використання природних ресурсів;
  • мінімізувати забруднення ґрунтів небезпечними забруднюючими речовинами та відходами;
  • забезпечити перехід до системи інтегрованого екологічного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвиток природоохоронної складової в галузях економіки;
  • перейти на систему комплексного державного моніторингу стану навколишнього природного середовища та удосконалити систему інформаційного забезпечення процесу прийняття управлінських рішень.
Анонси
Дату проведення курсів буде визначено після формування групи слухачів (кількість місць обмежена), про що буде повідомлено всім заявникам і буде надіслано пакет договірної документації та рахунок на оплату.  Орієнтовно початок проведення курсів планується у другій декаді березня 2024 року....
22.02.2024
Постійно діючі курси відбудуться у дистанційному режимі.Мета – підвищення кваліфікації та професійної компетенції у вирішенні пріоритетних екологічних завдань у сфері поводження з небезпечними відходами. В процесі навчання слухачі набудуть знання щодо нормативно-правових вимог у сфери по...
29.11.2023
Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у міжнародній конференції «ЗЕЛЕНА ЕКОНОМІКА ТА НИЗЬКОВУГЛЕЦЕВИЙ РОЗВИТОК: ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ», яка відбудеться 15 грудня 2023р. (Україна, м. Київ)
13.11.2023